Сторінка для батьків

Поради батькам на літні канікули

Всі дорослі колись були дітьми і пам`ятають, що немає більш приємного зайняття аніж нічого не робити цілими днями, а тільки дивитися телевізор, бігати з друзями по вулиці і вигадувати собі різні пригоди. Але на сьогоднішній день залишати дитину на одинці з собою або на стареньку бабцю набагато небезпечніше. Спитаєте чому?

Навколо дуже багато спокус. А найбільші з них – телевізор, комп`ютер та Інтернет. Ця стаття – спроба максимально розкрити тему неконтрольованого впливу з боку віртуального світу на дитину, що проводить у ньому забагато часу.

Друже мій, телевізор

Перше, на що звертають увагу діти, яким немає чим зайнятися – телевізор. Він є у всіх і скрізь. Динамічна картинка, різноманітні шоу, фільми та переживання героїв можуть тримати увагу людини перед блакитним екраном впродовж дня. У багатьох сім`ях є кабельне або супутникове телебачення, що задовольняє потреби будь-якої аудиторії і виливає на нас тони інформації, здебільшого некорисної і навіть шкідливої для дітей до 16 років.

Вже давно минув той час, коли дитина дивилася тільки дитячі програми. Не маючи уявлення про вплив інформації на свідомість людини, діти не в змозі самостійно її відсортувати. Це завдання лягає на батьків. Технічний процес, як ми знаємо, не стоїть на місці. На сьогоднішній день сучасні телевізори оснащені функціями блокування та кодування каналів. Батьки, навіть можуть, придбати зовнішні електронні прилади, що повністю блокують телевізор в період їх відсутності.

Хотілося б відзначити перелік телеканалів за їх ефірним наповненням, які можна віднести до тих, що не бажано дивитися під час відсутності батьків. До таких, звичайно, відносяться канали еротичного характеру та такі, що транслюють насилля. Музичні канали, на кшталт М1, де транслюються кліпи з відвертими сценами і занадто оголеними жіночими тілами, також підпадають під категорію «небажаних». Як не дивно, але канали, що транслюють сучасні мультфільми, також бажано занести в чорний список, бо більшість з них спотворюють сприйняття реальності дитиною особливо дошкільного і раннього шкільного віку. Зупинимося на цій тезі детальніше.

Вченими доведено, що психіка дитини раннього дошкільного і шкільного віку сприймає інформацію буквально. Тобто, якщо дитина переглядає мультфільм, де постійно лупцюють та шкодять, насміхаються та зневажають, а ми – дорослі – це схвалюємо, то все побачене сприймається як нормальне явище, яке дозволено впроваджувати в життя. Але згодом батьки шоковані поведінкою своєї дитини і шукають відповідь на питання, чому раптом дитина під час гри виявляє агресію, дозволяє собі речі, які не є характерними з огляду на виховання в сім`ї. Також, бажано спостерігати за реакцією дитини після перегляду мультфільмів або коміксів, в яких супергерої рятують світ. Таким мультфільмам характерні падіння та стрибки, агресивна поведінка героїв і вони можуть спровокувати зниження порогу чуттєвості до небезпеки у дитини, загострити бажання в наслідуванні і привести до небажаних травматичних наслідків.

На сьогоднішній день про вплив сучасних мультфільмів на дітей та шкоду телебачення загалом психологами написано та знято багато матеріалів спеціально для тих батьків, кому не байдуже якими виростуть їх діти. Кожному з батьків необхідно дізнатися більше про те, як може впливати блакитний екран на розвиток наших дітей, якщо не контролювати, що саме вона дивиться.

Комп`ютер з пелюшок

Друга річ, якою навчаються маніпулювати діти дошкільного віку після ложки – це комп`ютерна мишка. Найменший вік дитини- геймера– 2,5 роки. Ця дитина не ходить до дитячого садка, проводить весь час дома, а коли мама вже силоміць відтягує його від монітора, після 3-ох проведених за комп`ютером годин, розпочинає істерику ще на 2 години. Він погано говорить, погано бачить. Факт впливу цієї іграшки для дорослих на свідомість та здоров`я дитини, як то кажуть, «на лице».

Для багатьох дітей гратися в комп`ютерні ігри набагато цікавіше, аніж погуляти зі своїми друзями в футбол, зайнятися спортом або пограти в настільні ігри. В Японії вчені досліджували наслідки багатогодинного перебування дітей у віртуальному інформаційному просторі, зокрема під час багатогодинної комп’ютерної гри. Результати цих досліджень вражають: у дітей, які грають у комп’ютерні ігри, можуть виявлятися хронічні зміни у розвитку головного мозку; комп’ютерні ігри стимулюють лише ті частини головного мозку, які відповідають за зір та пересування і не допомагають у розвитку інших його важливих ділянок; у дітей, які довго грають у комп’ютерні ігри, не розвиваються лобні долі мозку, що відповідають за поведінку, тренування пам’яті, емоції, навчання. Ці частини мозку повинні розвиватися до досягнення дорослого віку.

Будь-якому дорослому відомо, як комп`ютер впливає на зір дитини. Яка небезпека очікує дитину в мережі Інтернет ми, дорослі, теж знаємо. І все що нам необхідно зробити – це не дати можливість своїй дитині порсатися у всій цій кількості зайвої для неї інформації без нашого контролю і, тим більше, стати жертвою віртуальності.

Необхідні кроки

На сьогоднішній день можна перераховувати безліч сторонніх факторів, що шкідливо впливають на наших дітей, промиваючи їм їх маленький несвідомий мозок. Батьки лише можуть застерегти від деяких з них. Основними серед них є ті, що згадуються в цій статті. Коли ми на роботі, під час шкільних канікул, то найменше, що можемо зробити – це забезпечити дитині дозований доступ як до телевізора, так і до комп`ютера. Ви маєте право і можливість на деякий час заборонити, відключити, заблокувати, сховати будь-яку техніку, яку вважаєте за потрібне, для користі і безпеки вашої ж дитини. Поговоріть зі своїми дітьми, наведіть їм негативні приклади з життя, покажіть фотографії з наслідками для здоров`я або з нехарактерним емоційним станом людини, які спровокували телебачення або комп`ютер. Не соромтеся поговорити з батьками друзів вашої дитини. Бо, звичайно, серед них знайдуться ті, хто ніколи не чув про будь-які заборони, і завжди прийде на допомогу другу, який залишився без засобів для нормального існування.

Не дайте дитині зрозуміти, що з приходом канікул для неї настала повна свобода дій в проведенні власного часу. Давайте завдання читати, малювати, писати, прибирати свої речі. І, звичайно, перевіряйте, що було зроблено, коли ви вдома. По можливості відправляйте дітей на дачі, в села і в табори. Але ви маєте бути впевнені в умовах перебування вашої дитини в усіх аспектах.

Залишайте дітей в секціях і гуртках, якщо є кому займатися вашою дитиною, або вона вже самостійна. Декілька годин живого спілкування з друзями і здорового навантаження в жодній мірі не завадять дитині під час канікул.

Та ніщо не замінить дитині корисно проведеного часу разом зі своїми батьками. Намагайтеся знайти більше вільного часу для своїх дітей, і вони вам будуть безмежно вдячні. Ви для них найкращий друг і вчитель, навіть, якщо вони про це ще не здогадуються.

Гарного відпочинку!

  

Лекція

ЯК ДОПОМОГТИ ДИТИНІ ВЧИТИСЯ В ШКОЛІ.

 Якими діти народжуються, не залежить ні від кого, але щоб вони шляхом правильного виховання стали гарними — нам під силу.

 Основна проблема багатьох батьків полягає в тому, що вони не знають, як виховувати дитину, бо їх ніхто цього не вчив. Вони виховують своїх дітей так, як колись виховували їх, або ж як вони вважають за потрібне. Щоб бути добрими батьками, необхідно постійно вчитися: щогодини, щохвилини, починаючи від появи дитини на світ, а краще — ще раніше.

 Насамперед, батьки мають пам'ятати, що дитина — це індивідуальність, неповторна ще від народження. Тому те, що добре для однієї дитини, може виявитися неприйнятним для іншої. Тільки батьки можуть повністю знати свою дитину. Вони вивчають її з перших днів існування й разом із нею знаходять найсприятливіші способи виховання.

 Для багатьох батьків найважчий період починається тоді, коли дитина йде до школи. Щоправда, дехто вважає, що нині школа відповідає за виховання й навчання малюка, адже в школі працюють фахівці, які зобов'язані навчати. Проте найбільшого успіху в навчанні досягають ті діти, батьки яких усвідомлюють, що для того, щоб рівень знань, умінь, навичок дитини був високим, вони зобов'язані брати активну участь у навчальному процесі. Вони знають, що їм потрібно робити, щоб допомогти дитині «винести» зі школи максимальну користь, а якщо не знають, то прагнуть осягти навички виховання й навчання. Якщо дитина бачить активну участь батьків у навчанні, їх зацікавленість в її успіхах, вона намагається працювати ще більше.

Отже, що потрібно знати, щоб допомогти дитині навчатися в школі?

 У жодному разі нічого не можна робити замість неї. Необхідно навчити її правильно вчитися, прищепити їй необхідні навчальні навички й після цього скеровувати й організовувати дії малюка.

Насамперед, батьки мають спрямовувати увагу на виховання в дитини почуття відповідальності за її роботу, адже це запорука успіху в навчанні й житті. Попросіть дитину щось зробити. При цьому намагайтеся, щоб доручення звучало не як наказ, а як прохання.

 - «Зроби, будь ласка...»;

 - «Я хочу, щоб ти мені допоміг...»;

 - «У мене дуже багато роботи, мені важко, я хочу,щоб ти мені допоміг...»;

 - «Допоможи мені виконати роботу. Я зможу раніше звільнитися й приділити тобі більше уваги...».

Звичайно, не слід сподіватися, що дитина відразу почне робити все добре, так, як вам хочеться. Спочатку її рухи можуть бути незграбними. Це природно, вона ж навчається. Головне, підбадьорити:«Бачиш, як добре тобі вдається. Ще трошки повчишся — і все буде чудово. Ти мій помічник»;

 -«Ти все правильно робиш. Але я тобі покажу, якце зробити ще краще. Ось так. Спробуй».

 Частіше намагайтеся зробити акцент на тому, що дитині вдалося, підкреслюйте кожен успіх.Це додасть дитині відчуття відповідальності, вона розумітиме, що на неї сподіваються, що її дії потрібні й важливі, що без її допомоги не обійтися. Не скупіться на похвалу після завершення роботи, навіть якщо все вдалося. Якщо ж у вас вихопиться щось на зразок «Тобі нічого не вдається, дай я сама зроблю», у дитини ніколи не буде бажання займатися цим повторно. Більше того, вона вважатиме, що її праця неважлива й непотрібна, і дорослі можуть чудово обійтися й без неї.

 Так само й у навчанні. Контролюйте виконання домашніх завдань, а не сидіть із дитиною годинами, закликаючи виконати завдання.

 -«Давай подивимося на твоє домашнє завдання.Треба розв'язати задачу. Добре, розв'язуй, а потім покажеш — мені теж цікаво, як вона розв'язується».

 -«Ти не можеш зараз іти гуляти, бо не закінчив робити уроки. Підеш тоді, коли все завершиш».

 -«Ти не розумієш, навіщо тобі це потрібно. Давай разом подумаємо».

 -«Давай спершу закінчимо завдання з цього предмета, а потім перейдемо до наступного. А то ми можемо й забути, що не закінчили це завдання».

 Спробуйте своїм прикладом пояснити дитині, що важливо доводити справу до кінця. Наприклад, ви готуєте обід і раптом вирішуєте, що вам це не цікаво, залишаєте його недовареним і починаєте дивитися телевізор або займатися іншою справою. Чим таке закінчиться? Тим, що сім'я залишиться без обіду.

Постійно підкреслюйте, як важливо завершувати кожну справу. Наприклад, дитина, виконуючи завдання з математики, відволікається й починає вам розповідати про події в школі. Ви маєте, звісно, показати, що вам це дуже цікаво, але ви готові її вислухати тільки після виконання завдання: «Давай спочатку закінчимо це завдання, а потім я із задоволенням вислухаю твою історію».Після закінчення завдання ви обов'язково маєте вислухати дитину. До того ж якщо вона про це забуде, нагадайте їй. Так ви підкреслите, що це була не відмовка, а що дуже важливо спочатку завершити одне, а потім починати інше.

 Уважно прислухайтеся до думок і почуттів дитини.

 Часто батькам здається, що оскільки дитина ще мала, нічого важливого вона сказати не може — отже, не варто гаяти час. Виробіть собі звичку уважно вислуховувати дитину. Нехай вона обговорює з вами всі проблеми, що виникли в школі. До того ж якщо дитина ділиться тим, що її найбільше хвилює, не лайте її за якісь помилки й невдачі, не додавайте переживань дитячому серцю. Наприклад, син розповідає вам, що в класі біля дошки не зміг правильно написати завдання, бо почув неправильну підказку. Не слід реагувати так: «Якщо щось тобі буде незрозуміло, будь ласка, запитуй мене. А я поки що займатимуся своїми справами».Обговоріть ситуацію, зробіть висновки разом з дитиною.

Виховання почуття відповідальності поєднане з умінням завершувати розпочату справу.

Більшість дітей мають звичку залишати розпочаті справи, не довівши їх до кінця, і це вважається нормальним. Багато дорослих мають таку саму звичку. Дитина починає виконувати домашнє завдання, раптом перестає й починає займатися чимось іншим: грати-ся, дивитися телевізор, збирається гуляти або просто сидить без діла. Ви її запитуєте: «Чому ти не робиш уроки?». У відповідь можна почути таке:

 -«Я втомився»;

 -«Мені нічого не вдається»;

 -«По телевізору мультфільм показують. Я подивлюся, а потім зроблю уроки»;

 - «Я піду погуляю»;

 -«Мені не хочеться це робити. Навіщо воно взагалі потрібне? Я хочу відпочити від уроків. Вони мені набридли»;

 -«Я спочатку зроблю уроки з іншого предмета.Там легші завдання».

Як діяти батькам у такій ситуації? Головне, не змушувати дитину робити незавершене. Не треба кричати на неї, не треба погрожувати:

 -«Якщо зараз не сядеш за уроки, взагалі гуляти не відпущу»;

 -«Я тобі взагалі не дозволю телевізор дивитися,якщо ти зараз же не сядеш за уроки».

Спробуйте поговорити мирно й довірливо. Але найголовніше — потрібно погодитися з доказами дитини, показати, що ви розумієте її проблеми й готові допомогти:

 -«Я розумію, що ти втомився. Відпочинь і продовжуй»;

 -«Тобі не вдається? Давай разом подивимося. Може, я зможу тобі допомогти»;-

 -«Подивися мультфільм, але потім обов'язково завершиш уроки»;

 -«Ти ніколи сам не думаєш. Постійно сподіваєшся, що хтось думатиме за тебе»;

 -«Ти не зробив уроки, бо ледар. Тому й не зміг відповісти в класі».

Перша реакція неправомірна, бо якщо ваша дитина не вміє мислити самостійно, отже, ви її цього не навчили. У такому разі також не можна звинувачувати дитину. Можливо, вона не зробила домашнє завдання через те, що не зрозуміла матеріалу. Змушувати її при цьому робити уроки даремно, краще допомогти

дитині розібратися.

 Не залякуйте дитину:«Якщо не зробиш уроки, не підеш гуляти».

Іноді це звучить навпаки:Якщо зробиш уроки, куплю тобі жуйку».

 Не треба ставити жодних умов. Це привчає дитину займатися тільки задля чогось. Бажання навчатися має стати її нагальною потребою. Навчання зі страху бути покараним призводить до того, що в дитини виробляється відраза до навчання й до школи.Якщо дитина не хоче робити уроки або говорить, що їй нецікаво вчитися, це означає, що треба шукати проблеми, які в неї виникли й заважають їй розуміти навчальний матеріал. Якщо вчасно не допомогти, то проблеми тільки накопичуватимуться і якоїсь миті жодні погрози не змусять її сісти за уроки.

 Дитина має постійно відчувати, що ви в неї вірите й завжди можете їй допомогти.

Не сваріть дитину за погані оцінки. Дуже важливо гідно оцінювати знання. Часто шкільна оцінка не відтворює реальних знань учнів. Підкреслюйте, що важливим є рівень знань, що ви любите і поважаєте дитину незалежно від того, яку оцінку вона отримала.Буває так, що учень забуває зошит й одержує за це «двійку». Даремно його сварити. У чому провина дитини? Якщо ви не довіряєте їй складати свої речі й постійно перевіряєте, чи вона все взяла, виходить, що це й ваш недогляд — ви погано перевірили. Якщо ж вона це робить сама, отже, у неї не розвинене почуття відповідальності. У цьому знову винні батьки, які не прищепили їй почуття відповідальності.Іноді діти одержують гарні оцінки за те, що, не розуміючи матеріалу, просто завчають його напам'ять. Якщо ваша дитина не завчила матеріал, а одержала «двійку» за те, що не відповіла, бо нічого не зрозуміла, її теж не можна сварити. Це не їїї провина. Дитині треба допомогти засвоїти матеріал.Якщо дитина одержує погані оцінки за помилки, які вона робить у письмових роботах, їй теж треба допомогти зрозуміти матеріал до кінця й дати можливість більше попрактикувати в ньому.Коли дитина навчається, вона, звісно, робить помилки. Навчання без помилок не буває, адже не все відразу вдається. Дорослі також навчаються. Однак їх за помилки не сварять, нікому навіть на думку таке не спаде. Напевно, доросла людина сприйняла б таке як образу. Помилки просто слід виправляти, щоб більше не повторювати.

Чомусь прийнято дорікати дитині за помилки, сварити. Усі її прорахунки походять від нестачі знань і вмінь, а також від нерозуміння. Якщо в неї не вистачає знань — необхідно цю прогалину заповнити. Якщо вона чогось не розуміє — у цьому винні дорослі, які не змогли продумати процес навчання дитини.

Знайдіть спосіб зацікавити дитину в навчанні, нехай він приносить їй радість.

 Процес навчання може бути успішним, якщо учень одержує від нього задоволення. Якщо змушувати дитину вчитися, то це ні до чого доброго не призведе. Часто можна спостерігати картину, коли батьки, не знаючи, як змусити дитину робити уроки, просто кричать на неї:«Ти будеш робити уроки чи ні? Я не знаю, що зараз із тобою зроблю!»;Читай виразно, тобі кажуть. Як ти читаєш? Виразно!!!»;«Що ти тут написав? Ти будеш думати чи ні? Пиши ще раз!».

Найчастіше таке закінчується слізьми. Потім важко дитину заспокоїти і, як наслідок, — уже не залишається часу на уроки.

Спробуйте для початку уникати наказового тону в спілкуванні з дитиною щодо уроків. Батьки, які взяли командний тон за норму, припускаються великої помилки. Дитина — не підлеглий. Вона рівноправний член сім'ї разом із батьками. Просто в неї ще мало знань і життєвого досвіду. Вона ще маленька, вона навчається.

Отже, ми маємо зацікавити дитину навчанням. Дуже корисно розмовляти з нею, як із рівною, наче радячись.

Закликайте дитину .міркувати з приводу домашніх завдань і їх можливого виконання. Тоді в неї з'являється бажання випробувати свої можливості, тобто вона виконуватиме домашнє завдання. Якщо дитина укладається в терміни, які ви визначили, або зробила самостійно якесь завдання, то, природно, у неї виникає бажання закріпити цей успіх і спробувати домогтися нового. А це вже інтерес до навчання!

Хваліть дитину, якщо вона цього заслужила. Показуйте їй, що вона багато, може і що ви вірите в її сили. Це надихатиме її на нові досягнення. Вилучіть зі свого спілкування з дитиною образливі слова на зразок «нетяма». Інакше вона вам може повірити.

Запам'ятайте, що батьки найкраще знають свою дитину, а отже, здатні швидше прийти на допомогу в разі виникнення проблем із навчанням. Батьки мають постійно вдосконалювати знання про свою дитину. Це запорука успіху.

Лекція

«Виховання дитини  в сім’ї

Родина завжди була і є первинним осередком суспільства. З неї дитина виносить перші враження, тут формуються ціннісні орієнтації, закладаються моральні цінності, виробляються культурні та гігієнічні  навички.

              Мати та батько – перші вихователі. З батьками діти роблять  перші кроки, їм задають  нескінченні «чому», діляться з ними своїми радощами та невдачами, радяться, мужніють.

Щоб правильно виховати дитину треба дуже добре знати її. Для цього треба вміти помічати ті дрібниці в поведінці дітей, які розкривають народження  рис характеру, чутливо вловлювати  зміни в думках, відчувати найтонші зміни в настрої.

            Син прийшов зі школи дуже радісний.

-         Чим так задоволений? Дванадцять отримав чи товариша з біди виручив ? – запитує батько.

-         Ні. Петько дурний за три дротики  віддав мені ножик – відповідає хлопчик, виймаючи з кишені невеличкий ножик.

-         Он воно що! Обдурив друга -  і радий.

-         Може і мені радіти, що у мене такий хитрий і безсовісний син ?

-         Та я ж не просив мінятися, він сам.

-         Бачу, що ти не злочинець, але вийшло негарно – уже іншим тоном заговорив батько.

За кілька днів батько знову пригадав випадок з ножиком.

-         Я сказав Петрикові , що  дротики ті я йому дав просто так, а ножик мені не потрібний.

Цей випадок показує, як спостережливість батьків може допомогти  в самому зародку запобігти розвитку  якихось негативних рис в характері  дитини.

Вдивлятися в поведінку дітей потрібно вміло, правильно реагувати на вчинки дітей. В цьому одна із причин конфліктів, причина непорозумінь між старшими та молодшими.

-         Дочка забула, прийшовши з магазину, відати здачу, а мати вже приписує їй обман.

-         Це  про всяк випадок. Нехай знає, що я за нею стежу – каже вона. І чесній, правдивій дівчинці така несправедлива підозра матері  важка й обурлива. Інша мати робить навпаки. І вчителі, і знайомі, і сусіди  звертають увагу на те, що син її часто каже неправду, хитрує, звалює провину  на інших. Вона ж , замість того, щоб придивитися до поведінки сина, на всіх ображається з усіма лається.

Така материнська «підтримка» робить найгіршу послугу дитині.

А педагогічна  спостережливість не підозра і стеження, а  потрібна робота - придивлятися до своєї дитини, думок, вчинків. Така спостережливість допоможе батькам вловити внутрішній стан дитини , розібратися в мотивах вчинків, побачити те хороше в дітях, що треба заохочувати  і те погане, що треба викорінювати.

Щоб судити про дитину справедливо і правильно, нам треба не переносити її  в нову сферу, а самим перенестися в її духовний світ.

Проблема дітей і батьків – стара, як рід людський, і завжди нова, бо кожне наступне покоління йде своїм неповторним шляхом, вибираючи досвід попередніх поколінь..

Для батьків діти завжди лишаються дітьми. І в п’ять років, і в сімнадцять, і тоді, коли вони вже мають своїх дітей. Але батькам не варто забувати, що діти ростуть, що на кожному наступному етапі, вони інші ніж попередні. Стаючи дорослими, діти не повинні забувати, що самостійністю, всім своїм благополуччям вони завдячують насамперед батькам. Отже, батьки заслуговують на повагу і всяку підтримку з боку дітей.

З раннього дитинства малюка виховує все: люди, речі, природа і суспільство, різні явища. Але у всі періоди дитинства і юності, незважаючи на безліч різноманітних (справ) виявів, найвідповідальнішою є роль батьків.

В. О. Сухомлинський пристрасно звертався до батьків: «Хоч би яка у вас відповідальна і складна, творча робота була на виробництві, знайте, що вдома вас чекає ще відповідальніша, ще складніша, ще тонша робота – виховання дитини – майбутньої людини. Скрізь вас можна замінити іншими працівниками – від сторожа до міністра. А справжнього батька не замінить ніхто».

Розробляючи питання сімейного виховання Макаренко вважав, що правильне виховання можливе тільки в такій сім’ї, яка будується на колективних началах і живе повнокровним життям здорового колективу.

У сім’ї батьки не є безконтрольним господарем, а старшим, досвідченішим і відповідальнішим членом сімейного колективу. Батьки повністю відповідає перед державою, перед суспільством за виховання дітей. Макаренко ганьбив тих батьків, які легковажно відносяться до виховання дітей.

Особливо велика небезпека для виховання у дусі колективізму створюється в сім’ї, де лише одна дитина.

В такій сім’ї дитина стає своєрідним фокусом, в якому збирається і зосереджується все сімейне життя, вся батьківська любов. Батьки вільно або невільно весь свій режим, всю свою роботу пристосовують до своєї єдиної дитини. Дитина звикає до того, що всі її бажання задовольняються, що все для неї і нічого для інших. Коли така дитина потрапляє в колектив, то вона не розуміє колективних дій, не мириться з колективом, груба з товаришами, забіякувата, егоїстична – або тримається осторонь всіх. Зрозуміло, що не у всіх сім’ях виховання єдиної дитини приводить до таких небажаних наслідків. Можна знайти немало прикладів, коли єдина дитина в сім’ї одержує правильне виховання. Дуже важливим принципом сімейного виховання Макаренко вважав поєднання любові і вимогливості до дитини. Якомога більше вимогливості і якомога більше поваги до дитини. Бувають сім’ї, де взаємовідносини між дітьми і дорослими настільки безладні, що важко розібратися, хто кого виховує. В таких сім’ях діти нерідко є повними господарями в домі, а для дорослих створюється нестерпна обстановка.

Успіх виховання залежить від того як дитина виховується у молодшому шкільному віці. При уважному вивченні недоліків поведінки підлітка виявляється, що в ранньому дитинстві було допущено серйозні помилки у вихованні.

Коли і з чого починається виховання дитини в сім’ї? Що і як впливає на її характер і поведінку? Поки дитина маленька, такі питання батьків не хвилюють. Навіщо думати над цим питанням, коли кругом і так багато турбот. Але минає якийсь час і ці питання стають на порядок денний. І тільки тоді, коли час в якійсь мірі виявляти певне занепокоєння і шукати відповідь на ці питання, які уже хвилюють.

З питанням виховання власної дитини батькам приходиться стикатися щодня, щогодини. І серед них одне і досить важливе, складне питання: чи треба задовольняти всі бажання дитини і в якій формі? Від того, як воно виконається, вирішиться батькам в ході виховання, залежатиме і формування майбутніх життєвих установок дитини, ї уміння співвідносити свої бажання із бажаннями та інтересами людей, які її оточують. Можливості в батьків є великі і різноманітні.

Ось, наприклад, деякі батьки без кінця стримують дитину, все їй забороняють: не бігай, не шаруди, не бери! Не можна! На перших порах ці слова виступають основними началом, яке стримує дитину при її спробі задовольнити своє бажання. Проте надмірне застосування заборони може призвести до небажаних наслідків:діти, до яких ставляться дуже суворо, постійно їх стримують – виростають нерішучими, безініціативним, понурими.

Зазнавши в дитинстві «дефіциту» тепла, ніжності, дбайливого ставлення, вони самі стають черствими, неспроможні на добрі почуття для людей.

Груба, незрозуміла для дітей для дитини заборона, аж ніяк не зменшує в неї того чи іншого бажання. Забороняти потрібно вміло, дохідливо. Щоб дитина сама зрозуміла: чому не можна гратися сірниками, не їсти снігу, не кричати й бігати по кімнаті, коли хтось спить чи хворий. Діти молодшого шкільного віку дуже не люблять наказу, вираженого в крикливій формі.

-         Мама в’яже. Петрик дивиться телевізор усівшись на високому стільці, весь час махає ногами.

Мама: «Не махай ногами!»

            «Скільки разів тобі казати: не махай ногами!»

            «Тобі кажу чи стіні!»

А бабусине зауваження: «Петрику, покажи, як дорослі люди сидять» - дає позитивний результат.

Не можна погодитися і з тим, що усяке бажання чи примха дитини повинні безперечно і швидко виконуватися. Подібні дії не є виявом любові й уваги до дитини, як вважають деякі батьки. Ні, це вияв лінощів у питаннях виховання, адже легше дати дитині те, що вона просить, ніж по – справжньому розібратися в її бажаннях і розумно скеровувати їх. Дитина робить що хоче і як хоче. А батьки виправдовуються тим, що вона ще маленька. Є батьки, які додержуються погляду на дітей як на «квіти життя», якими треба тішитися і у всьому потурати.

Безперечно, діти прикрашають життя батьків, вони наше майбутнє. Але це не значить, що ми повинні тільки тішитись ними, їх треба і виховувати.

Важливим завданням сімейного виховання є виховання дітей у дусі працьовитості. Трудова діяльність дітей починається з гри. Перші доручення повинні бути зв’язані з грою. З віком доручення ускладнюються і віддаляються від гри. При всякій завантаженості дітей учбовими заняттями, вони обов’язково повинні виконувати частину домашніх робіт. Причому, виконувати не тільки приємні роботи, а й неприємні.

Одним з найсуттєвіших і найважливіших факторів, які впливають на формування дитини є мікроклімати сім’ї. Саме сімейне оточення, світ і коло інтересів батьків, рівень внутрішньо – сімейних відносин. Діти на протязі всього дитинства дивляться на світ очима батьків: щоденний крок за кроком копіюють батьків. На дитину впливають ваші погляди, дії, вчинки.

Недаремно кажуть, що один батьківський приклад виховує більше, ніж два десятки бесід. Або один вчинок – знищує все попереднє виховання.

-         Сім’я закінчує обід. Прибрано зі столу. Тато пішов до сусіда по лампу до телевізора. Мама береться до прання. Син вчить вірш.

Постукали у двері. Зайшов Микола Петрович. Мама з радістю кинулася до гостя, запросила до кімнати, розпитує про спільних знайомих. При прощанні наказує прийти в суботу з дружиною на «чашку чаю». Закрились за гостем двері. Мама з серцем сказала: «Дідько його приніс невчасно. Зібралася прати і на тобі. Доведеться відкласти на завтра».

Хлопчик здивовано слухає маму, яка тільки що так радісно «щебетала» біля «дорогого» гостя.

Природно, що один такий факт – приклад материнської нещирості – перекреслить всі їхні попередні бесіди про те, що треба бути чесним, щирим, добрим.

Важливим принципом виховання є єдність дій батьків, так звана «єдина» лінія у вихованні. Єдина лінія, єдина вимога – це правильний підхід до дітей. Єдина лінія повинна бути і при покаранні і при заохочені дитини.

Відсутність єдиної лінії приводить до неслухняності дітей. Відомі випадки, коли (в більшості)  матері приховують вчинки дітей від батька, або батько звільняє дитину від доручень, покарань матері. Ще й часто в глузливій, грубій формі: «Багато розуміє твоя мама», «Ти ж мужчина, чого ти її слухаєш». Особливо це можна почути в сім’ї тоді, коли батько повернувся напідпитку. Або батько за щось покарав дитину, а мати ( в присутності дитини) починає звинувачувати батька в його несправедливості. Якщо батько й справді вчинив неправильно, дитина про це не повинна знати.

Суттєвим аспектом цієї проблеми є дотримання і здійснення єдиної лінії, єдиних вимог сім’єю і школою. Тут також є свої труднощі. Одні батьки, не розуміючи важливості погоджених і цілеспрямованих зусиль сім’ї і школи, іноді стають на шлях звинувачення вчителів у ніби неправильних впливах на їх дітей.   В присутності дітей вони засуджують ці « неправильні» дії вчителя. Інші, взагалі не підтримують  контактів з школою і приходять туди  тільки по виклику вчителів чи дирекції. Проте дуже важливо, щоб у сім’ї та школи  були добрі стосунки. Тільки єдина направленість сім’ї та школи, єдність поставлених завдань  сприятимуть розв’язанню  спільних завдань у вихованні дитини.

Батьки повинні підносити авторитет школи  і вчителя, виховувати дітей в дусі поваги та любові до праці, готувати їх суспільно - корисної праці, привчати до порядку, дисципліни, дотримання норм життя нашого суспільства, дбати про їх фізичний розвиток і зміцнення здоров’я.   У свою чергу діти зобов’язані піклуватися про батьків та старших.

Виховання дітей в сім’ї – не особиста справа батька та матері. Це турбота всієї нашої держави. Макаренко, звертаючись до батьків казав : « Наші діти –це майбутні громадяни нашої країни. Вони творитимуть історію. Наші діти –це майбутні батьки й матері. Вони теж будуть виховувати своїх дітей. Якщо ви виховаєте погану людину, горе від цього буде не тільки вам але й іншим людям».  Наші діти – це наша старість. Правильне виховання –це наша щаслива старість, погане виховання – це наші сльози, це наша провина перед іншими людьми, країною. Це трагедія для батьків, суспільство отримує брак.

Дитина від дня свого народження потрапляє в такі обставини, які закладають в ній основи нової поведінки, звичок, поглядів – нових моральних якостей.  Вести дитину широким шляхом до щастя, благополуччя починає сім’я, а їй допомагають дошкільні заклади,   школа, громадськість.